Не впевнений, чи колись в Тернополі була настільки затяжна злива, як в ці дні. Десь півтора дні вона точно тривала. А поєднуючи таку осінь з рухом машин, мокрим асфальтом і каложами - можна годинами роздумувати ні про що. Або бути сонним борсуком.
Запис цього вірша розтягнувся на кілька днів, але все почалось саме в маршрутці, під час зливи, коли вулиці були набиті машинами:
загадай собі числа від двох до дввнадцяти
а може і більше залежно від ходу
пробирай свою шапку холодними пальцями
і чхати на те що ти зайвий у моді
як шкарпеток не видно то це ще нормально
але ж не в нуль градусів коли морози
тож комусь схоже в сраку багато давали
комусь поскидали у одязі розум
кожен ранок проходить в постійній напрузі
а нерви летять в мінотаврове лігво
і постійно почуєш і мати і музу
поділиш свій мозок на правих і лівих
така суміш не краща ніж дике болото
що добре сховалося за очеретом
також вогко і брудно
цензуру на потім
і ми живемо з переповненим стеком
протікає вода переносячи листя
навряд чи здобудеш ти волю й свободу
коли смокче болото під іменем
місто
яка буде фішка
залежить від ходу
12.10 - 15.10.16