Йшли пліч-о-пліч удвох,
опирались на зламані крила -
був недовгим політ...
Догорали позаду мости...
Він уперше літав,
а вона в піднебессі ловила
під надійним крилом
ще не бачені досі світи.
...Почужіла земля,
почужіли близькі і далекі -
щастя вік не трива...
То лиш спалахи митей святих...
Чи повернуться ще,
як вертають додому лелеки?..
...Ні, немає життя,
де лиш згарища днів молодих.
Будували гніздо...
І дрібних лелечат дозирали,
Сивів змучений світ,
усміхалися очі слізьми:
відпускали в політ...
а із кожним - себе відпускали,
Сплівшись фібрами душ,
що колись слугували крильми...