Двори наших дитинств пролітали, мов ціле життя,
І не прагнули з нами вертатися до позавчора.
Ми блукали й просили подати хоч трохи, та нам
Не хотіли нічого сказати. Нас несло у море.
Зорі часто водили в дорогу або ж у тупик,
Тож шляхи не завжди були правильними. Сніги сиплють,
Залітають у очі, пронизують одяг, язик.
А я досі свою темну й спалену осінь не випив.
Однотипні хати відновили для мене сюжет,
Коли я, проїжджаючи повз ті бетонні споруди,
Випадково вдивляючись в небо, побачив тебе
Серед сірості й млявості. Хоч це і бачили люди,
Але я їх не бачив. Завис серед своїх думок,
Перконуючись, що я зможу між вами блукати.
Двори наших дитинств загубились у дзбані з вином
І змішались зі снігом для того, щоб була
Розплата.
XXX.XI. - II.XII.MMXVI