Ніч заснула в кутку за карнизом…
Напівсонно блукаючи, погляд спинився,
роздивитися тіні за день відпочилої люстри.
Манівцями вже сон підкрадається сизий,
ніби ворона крик безголосо-німий,
у обійми свої обійме, не відпустить.
Колоритно метелик розтрушує попіл,
мерехтять уже спалені люстрою крила.
У земному житті, це всього лиш природа,
та для нього ця річ найважливіша окіл.
До світанку щоночі всі прагнення, всюди -
і світанок у кожного свій, свого роду.
Ніч заснула в кутку за карнизом...
А вчорашні турботи – з них сплетено кошик
і залишені в тому куточку де ніч.
Завтра вкотре верба поросте знову хмизом.
Круговерть... щоб не стала як вихору ошук
і не вкроїлась нитка земних протиріч.
28.05.2016
