Бушують хвилі, море грає,
Шторм із берега пісок змітає.
Місяць над котлом встає,
Бліде проміння віддає своє.
Каламутним стало синє море,
Намагається розповісти про горе.
Рибу викинуло на берег. Мре.
Думає, що море просто хворе.
Ніхто його не чує і не розуміє.
На поверхні хвилі, вітер віє.
Пірнути б глибше, так ніхто не вміє,
Для близьких, іще більш темніє.
Мати його місяць, батько скелі,
Син їх підійма високі хвилі.
Виє сумні пісні, не веселі,
Видно тільки гребені білі.
На дзеркало води стежка лягала,
На ніч мати спати укладала.
Своє проміння-руку простягала,
Любов свою сумлінно віддавала.
Хотіло море вийти з берегів,
А скелі по наставили своїх рогів.
Від захвату водойм кипів, горів,
Хотів навчитися літати у птахів.
Море, що так закохане у хмари,
Яким повітряні оволоділи чари.
Готове обміняти всі морські дари,
На те, щоб підійнятись у тумани.