дещо з опівнічних думок
... ніч і розтріпане волосся Вітряниці,
що, нахиляючись над світом,
роняє свої біляві пасма на землю
зірки і їх кружляння
у манній каші розмазаних хмар,
що їх ложкою розмішує Вітряниця
коні на небесних перегонах,
що перескакують через Землю - і назад,
і так доти, доки не перемагає вічність
Місяць одним оком зиркає на всю цю виставу, і зі знанням справи
підкручує важельки швидкостей на планеті,
щоб синхронізувати час із Космосом
вагонетки з місячного каменю
возять сонячний пил із вантажного пункту "ВЕНЕРА"
до кінцевого - "ОРБІТА ЗЕМЛІ"
а потім цей пил - тс-с-с! - випадає дощем
на дахи будинків та квіткові поля,
і навіть на голову тобі, якщо ти йдеш без парасольки
потічками стікає із гір у море,
і з квіток знову випаровується у Космос
і так - сотні мільярдів років беззмінно
а тим часом, попри всю важливість повсякденних справ,
пуста темнота Космосу миготить дисками Юпітера та Сатурна,
з головешок яких ще не вивітрилося дитинство
ну ось, хтось із необережних знову запустив
диском у потилицю Марса,
аж той червоніє від злості
"Діти, грайтесь обережніше!" -
свариться прапраправнучка Сонця Венера
ті вибачливо усміхаються, доки Венера не повертається до своїх справ
а за спиною її знов миготять вогненні диски
...
Мені дууже приємно)) 
