Та пекельна зима слід назавжди лишила,
Болить в ранах душа, плаче досі зима...
Білосніжна моя, плачучи пережила
Чорноту і страхи, й почорніла сама.
І холодна душа в неї болем боліла,
Й дрібним дощиком жаль долітав до землі...
А сьогодні сніжком все навкруг відбілила,
Приховавши, ось так, чорно-сірі жалі.
Доторкнулась щоки білосніжна сніжинка,
Поцілунком холодним... і зникла за мить.
Залишила свій слід, мов холодна сльозинка...
Знаю, зимонько, в мене душа теж болить.
Щиро дякую,Вікторіє!!!Так чомусь живеться...ніякої радості.Але життя триває...Дай ,Боже, сили зимі відбілити цю чорноту. Щасти Вам і всього самого світлого!!!З теплом !!!