Бувають люди, наче хмари білі, -
Спливуть за вітром, зникнуть назавжди.
Їх дух слабкий, закований у тілі,
Життя пройде, й розвіються сліди.
А є такі, що, наче сонце, сяють
І роблять кращим цей мінливий світ,
Що мудрістю нам душі зігрівають
Багато сотень, а чи й тисяч літ.
Талант від Бога, світлий, чистий розум...
Іван Франко - таке його ім'я.
Писав він вірші, незрівнянну прозу,
І пам'яті його вклоняюсь я.
Пізнав він щастя, і біди чимало,
І відданість людей, і зради смак,
Бо сильне серце вперто не бажало
Брехні всілякі й промовляти «так».
Ішов супроти тих, які затято
Вбивали Україну та народ.
Як землю твою люто розіп'ято,
Не хочеш похвали і нагород.
Арешти, допити, страшні погрози -
Усе стерпів Франко, бо мужнім був.
У серці запеклись народні сльози,
Народну шану та любов здобув.
Боротись, йти вперед - життєве гасло,
Яке не дасть спіткнутись на шляху.
Його слова, мов промені, не згасли,
Освічують дорогу в мить лиху.
Це з літери великої людина,
«Титаном праці» світ його назвав.
Благословенною була година,
Як Бог Франка Вкраїні дарував.
Читала з гордістю та захопленням. Гордістю - за видатну постать, захоплення - твоє уміння передавати частинку свого незламного духу через рядки твору - так відчувається