За кожною посмішкою прихований біль.
Ховає її сльози біла заметіль .
У похмуру пору дощ допомагає .
Вона уміло свій біль ховає.
Щоранку ,прокидаючись, думає вона,
Як пережити їй оте палке кохання,
Що не дає споко́ю ні вночі, ні зрання,
І в серці відзивається, як порвана струна.
Щоранку, прокидаючись, думає вона,
Як пережити день, «вдягаючи усмі́шку».
І знову на обличчі для усіх цвіте весна,
Й легкою ходою красуня ступа́ на таємну доріжку.