Я плакала, билась в істериці
Ламала об стіни пальці
Стирала усі обмеження
Щоразу в полон здававшись
Я клеїла скотчем привидів
Розірваних несумісністю
На десять століть посивівши
Я вчилася бути грізною
Вставала і знову падала
Приймала шматками правду
І стало занадто мало
Хотіти такою стати
Коли мій прощався дах
Коли ми пірнали в прірву
Ти глузду мій вирвав цвях
Я втратила свою міру
І висохли щоки миттю
Спорожніли сподівання
Бо в серці лишився привид
Несмілого за ледь кохання
