Дрімає місто. Вечір за вікном.
Поміж дерев останній скаче промінь,
Ані «шу-шу», затих довкола гомін.
Тоненький місяць золотим серпом
Вчепивсь легенько за високий дах
І розмовляє з горлицями в стрісі.
Така вже ніч, що зорями — у вічі...
Аж видалось, на диво, що я — птах.
Як пригадаю... небо та й тебе...
Мені б гайнути, скільки того світу!
Бо ти сказав: «Любитиму довіку!»
І відшукав на відстані мене.
Вже безліч літ рахує доля час,
Вже відцвіло і відшуміло літо.
Дивлюсь на зорі — спогадів відбиток,
Які щоночі радували нас.
Життя прожито, як минулий день,
Горять у вікнах вогники ще досі,
А моє серце в ритмі й стоголоссі —
Ще серед недоспіваних пісень!
Щаслива й тим. Вдивляючись в зірки,
Стою між світом — тут і там, колись...
А десь далеко ти, немов зблудивсь.
Коханий, шлях до мене — навпрямки!
