Обшир сонячним колом — увись,
струмував
Тремтячи...
Ти притискалася до мене, і...
Губи твої ковтали повітря і сльози...
У очах ліловело, піщана іржа,
по шкірі моїй струмувала,
перевтілюючи
поезію в прозу.
Жалійка стежини зміїлася,
зміїлася поміж скель,
бовваніючись...
В прорву
...й ще нижче.
Здавалося,
в пеклі ми...
Здавалося,
біси за скрутом...
Ти...
Все міцніше і міцніше притискалась до мене.
Страхаючись,
та...
Раптом,
постріл
луною —
о-о-ось це-е-е!
Ось, міжгір'я хижий оскал...
І кущ в ній, що смокче вологу нічну із скель...
І метеликів куля пурпурна
обліпила останнє тутешнє життя і
...живиться нею.
Тиша...
Сплетених прибульців тільця,
та дихання іх,
і в чудь іудейську...
Ледве чутний вітер ворушіння крилець...
Невмируща в свідомості блищик-краса!
Поза
часом.
І висохли сльози!
Ну,
осьдечки,
висохли, висохли, висохли сльози твої...
І можна тихенько у світ засмальцьованих мавп
...повертатися.
..........................
Русский вариант
..........................
Среди Мёртвого
Пространство струилось солнечным цветом - ввысь...
Дрожа... Ты жалась ко мне, а...
Губы твои глотали воздух и слёзы...
В глазах лиловело, песчаная ржа, по коже моей струилась,
превоплощая поэзию в прозу.
Жалейка тропинки змеилась, змеилась меж скал,
брезжа...
Всё ниже и ниже...
Казалось, что в ад и уж точно...
В обесчеловечное...
И чудились черти, за поворотом...
Всё крепче и крепче ты жалась ко мне, дрожа...
И вдруг, словно выстрел - пришли!
Вот, расщелины хищный оскал...
И куст в ней, сосущий
влагу ночную из скал...
И бабочек пУрпурный шар, облепивший последнюю здешнюю жизнь и ею питаемый...
Тишина...
Сплетённых пришельцев тела, их дыханье,
и в чудь иудейскую...
Чуть-чуть
слышимый ветр шевеления крылышек...
Невообразима в сознании та красота!
Вне времени.
......................................
И высохли слёзы!
Ну,вот, наконец-то, и высохли, высохли, высохли слёзы твои...
И можно
тихонечко
в мир обезьян
возвращаться...