Пане Василю... чудово, як завжди! Так життєво і актуально, прямолінійно і водночас так делікатно написано! Дуже дякую за такий витвір, мені приємно почитати хорошу поезію.
І щодо коментаря вельмишановного пана байдарами - хотілось би звернутись до нього, власне: мій друже, пане байдарамо... звісно, про граматику важливо дбати, особливо зараз, коли наша мова ледь не на грані вимирання, як червонокнижний вид... але ж, хіба повинен поет тримати настільки строгі рамки і дотримуватись якихось там правил?.... Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко - генії української літератури, вони не дотримувались їх всіх, навіть тодішніх, не кажучи вже про ті, які ввели після них... проте їх поезію від цього читати не менш приємно, їх витвори від цього не стають сміттям, і ніколи не стануть, бо їх поезія - геніальна... і мало хто з сучасників може таке повторити... хіба лише Ліну Костенко можна прирівняти до них. Я шаную Ваші пориви до граматики, пане байдарамо, це варте пошани, бо ми настільки забули про українську - нашу рідну мову, що вже й звикли до цього, ніби у нас ніколи й не було мови. І Ваша місія з коментарями-поправочками безумовно важлива) Проте поет може іноді дозволити собі порушити рамки і правила, щоб заснувати щось нове) Не всі ж будівники будують всі будівлі за одним і тим самим планом, а будують різні. А поет - це, як своєрідний будівельник. Саме поет будує літературу, бо нічого так не підштовхує людей до якихось дій, як вірші. Навіть проза так не зможе.
Байдарамо, удачі в Вашій рятівній місії української мови)
А Вам, пане Василю, друже мій, бажаю продовжувати в тому ж дусі, усе писати і писати! У Вас є талант, його потрібно поглиблювати, Вам ця справа приносить задоволення, а, отже, усе інше не має значення! Ви - молодець!
Хай Вас Бог береже! Щасти!