Кожного разу долаючи милі,
Вони падали з ніг, сумні та безсилі.
Рвалися речі й ламалися руки
Заради цієї солодкої муки.
І кожного разу приборкавши хвилі,
Шукали притулок в холодному тілі.
Ділилися їжею і думками
З вірою у безвідмовність карми.
Грілись у кафетеріях і коридорах нічних вокзалів
Вслухаючись в історії кочових й кочегарів
Про те, як люди цінують свободу,
Про те, як змінюють землю на воду.
Про вічне кохання й безмежну віру.
Вони в це повірили.
І я в це,
можливо,
ще раз,
повірю.