Земля в латках, у чорно-білих,
Зима втрачає неповторний шарм.
І на щоках й вустах поблідлих
Рум'янець сліду більш не залиша.
В кишеню дощ зібрав сніжинки
І лісу темно-сірий силует
Видніється чіткіш, хустинки
Дерева скинули і тет-а-тет
Шепочеться з зимою вітер:
"Не плач і усміхнися мені знов,
Не все минається на світі,
Як і моя одвічная любов.
Весну чекає вітер інший,
Такий же молодий, як і вона.
І сніг оцей назвуть "торішній",
А ти на вік коханая жона.
Час прийде й ми з тобою разом
Повернемося знову в ці краї.
І в серці не давай образам
Ховатися. Дивися, ручаї
Дзюрчать і золоте проміння
Так щиро й щедро сонце розсипа.
Мороз вночі, як відгоміння
Твоє, все легше по землі ступа".
Дуже гарно, Олечко. Хвилюючі рядочки, як вітерець на початку весни
Тільки но сніг зійшов (ще й не весь), а вже сьгодні бачила перший підсніжник - роздвів під будинком
