А Він загинув і за тебе,
Щоб ти спокійно жив, кохав…
Тримав Він над тобою небо,
Як ти у ліжку міцно спав.
Купаєшся у теплім морі,
В розкішний ходиш ресторан,
З вікна милуєшся на зорі,
В теплі прилігши на диван.
А Він, як ти, хотів же жити,
Радіти сонцю і весні,
За руку діточок водити –
Не пропадати на війні.
Та Він пішов, не міг сидіти –
Крок у безсмертя навіки!
Не народились його діти…
Тобі і досі невтямки.
Що за життя твоє розкішне
Велика сплачена ціна…
Бо горе матері невтішне,
Криниця сліз немає дна.
Дві паралелі, два світи,
Їм не судилось перетнутись
Які ж ви різні Він і ти -
Тобі Його не осягнути.
10.03.2017р. Надія Таршин