А ти мене робиш сильніше,
хоч ти про це зовсім не знаєш,
я тільки тобі вірші пишу,
хоч ти їх зовсім не читаєш...
Ти робиш мене зовсім іншу,
якусь таку дивну, тендітну,
як дівчинка...В серці тепліше,
здається, воно знову квітне...
Ти змушуєш душу співати,
хоч ззовні мовчати я мушу,
а часом хотілось кричати
відверто.до сліз.відчайдушно.
Пришвидшуєш серце очима,
хоча вимикається мозок,
і знов на повторі: "Я сильна!
Не треба! Не буду! Не можу!"
Хоч погляд доволі холодний,
та в цій геть зажуреній кризі,
відкрита тобі сто відсотків,
давай, розтопи, посміхнися...
Тобі це, напевно, є дивним,
не можна вести діалоги,
із тим, хто мовчить лиш постійно,
та в мене - папір співрозмовник...
Я тільки тобі вірші пишу,
і знаю - що геть не читаєш,
та робиш мене ти сильніше,
ти так і ніколи не взнаєш...
Вражаючий твір... 
