Від червня сорок першого донині
Ми гнівно проклинаємо війну.
Несем жалі сирітські і вдовині,
Ненавидимо й досі чужину,
Звідкіль повзла до нас лавина рабства,
Котивши смерть попереду тоді.
Підносимо до святості ми братство,
Що перетнуло шлях отій біді.
Ще не злічила Вітчизняна битва
Живі й закам’янілі імена.
Ще матері шепочуть як молитву:
«Все, що завгодно, тільки не війна…»
І ось Чечня. Горить землі п’ятенце.
Тут не складеш на дальніх зайд вину.
Кривавими сльозами сходить серце,
Бо, мабуть, справді світ перевернувсь.
Свій – на свого. Щоб хтось боявся духу?
А братство як? Яка йому ціна?
Здивована, уся планета слуха,
Як у Чечні гримить нова війна.
Далеко чути, як шматує Грозний
Оскаженілий і сліпий метал.
Пекельно жарко там у день морозний.
І страшно. Владарює смерті шал.
Вона в Чечні святкує перемогу.
Й за стіл їй править котра вже труна.
Голосять матері, благають Бога:
«Все, що завгодно, тільки не війна!»
У відчаї питають: «Де той розум,
Що освітив би із безодні шлях?!»
…Війна сьогодні пожирає Грозний,
А завтра буде у яких краях?
