Нагадала ворожка дочку,
Я й повірила і недарма..
Бо одного катала в візочку,
А другого за ручку вела.
Так хотілось матусі знову
Обійняти увесь білий світ..
Дарувати небо любові
Своїй донечці тисячу літ..
Й вишиванку пошити в пору
І віночок сплести з колосків
І придане.. І бантиків море
Уплітати у коси тонкі..
І чорнявих як ніч оченяток
І спідничок яскравих, рясних
Нагадала ворожка-свято..
Бо синочки росли-сини!
Пролетіли роки-лелеки,
І незчулася я як знов,
Поселилась в мені маленька,
Та очікувана Любов!
І дивлюсь зараз в ті оченята,
І волоссячко глажу мов шовк..
Мій синочок так схожий на тата!
Я кохаю цей світ й без дочок!!!