Ми з Алексанею рибалити пішли,
нарешті вибрались за п’ять останніх років.
Але і кілометра не пройшли,
як став канючити мій друг – нова морока!
То закололо щось йому в попереку,
то серце аритмічно калатає,
то коле в лівому, ні в правому, боку,
а то бажання вже рибалити немає…
Йому б здрімнути на канапі хоч часок,
розслабитись, зависнуть в інтернеті...
А потім з нирок стало гнати вже й пісок!
Ой, змалечку ненавиджу поетів!
Але спокійно вмерти я йому не дам,
бо рух – це все, це життєдайна сила!
Пішов вперед і волю дав словам –
тобі здалось, нема на шиї мила!
Обігнемо ми зараз цей лісок,
а потім дружно помандруєм в гори.
То сиплеться з нас зовсім не пісок,
а не згорілий в молодості порох!
28.03.2017