Людей нецікавих у світі немає,
у людях цікавого доста буває.
У кожного щось особливе, своє,
родзинка якась хоч маленька, та є.
Якщо непомітно хтось жив у цім світі
і в ту непомітність заплутавсь, як сіті –
одначе цікавий такий чоловік,
що так нецікаво згубив цілий вік.
Існує у кожного світ потаємний:
у то́го – гіркий, у другого – приємний.
У всякого станеться прикрості час,
але його мить – невідома для нас.
Коли відлітає душа у людини,
за нею мандрує і перша стежина.
І перший цілунок, і радість з любов’ю
вона забирає назавжди з собою.
Звичайно, лишаються книги, поло́тна,
вірші, стадіони, двірцеві колони…
Лишитись багато чого може, та
тілесна не вічна, на жаль, красота!
Життєвий закон як безжалісна гра:
відстукав годинник – в дорогу пора.
Життя пролетіло у мандрах земних,
та знаємо що ми по суті про них?.
Отих, хто пішов за завісу віків:
про друзів, знайомих, братів і батьків,
про жінку кохану чи рідних дітей…
Як мало ми знаємо більшість людей!
Але ті відходять і їх не вернуть,
у кожного Богом одміряна путь.
Лиш хмари пливуть та ще дзвони звучать...
Як хочеться руки піднять і кричать!
01.04.2017
* Переспів твору Євгена Євтушенка „Людей неинтересных в мире нет“.
Евгений Евтушенко
Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы — как истории планет.
У каждой все особое, свое,
и нет планет, похожих на нее.
А если кто-то незаметно жил
и с этой незаметностью дружил,
он интересен был среди людей
самой неинтересностью своей.
У каждого — свой тайный личный мир.
Есть в мире этом самый лучший миг.
Есть в мире этом самый страшный час,
но это все неведомо для нас.
И если умирает человек,
с ним умирает первый его снег,
и первый поцелуй, и первый бой...
Все это забирает он с собой.
Да, остаются книги и мосты,
машины и художников холсты,
да, многому остаться суждено,
но что-то ведь уходит все равно!
Таков закон безжалостной игры.
Не люди умирают, а миры.
Людей мы помним, грешных и земных.
А что мы знали, в сущности, о них?
Что знаем мы про братьев, про друзей,
что знаем о единственной своей?
И про отца родного своего
мы, зная все, не знаем ничего.
Уходят люди... Их не возвратить.
Их тайные миры не возродить.
И каждый раз мне хочется опять
от этой невозвратности кричать.
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117040104531
ID:
726731
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.04.2017 11:32:48
© дата внесення змiн: 03.12.2023 17:14:59
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
