Що як приховування тіла, є нічим іншим, як вигаданою сполукою яку назвали етикою. Страх перед своєю природою, та дитячі нерозв’язані задачки та питання. Або і не вірні настороги – не робити того що роблять усі, бо то не культурно. Але ж ми усі ходимо все одно голі. Людство має дві статі – це факт. Друге, якщо чесно, то саме природою чи вищим розумом у нас саме закладена модель множення, за якою саме ми визначаємо те що називаємо чудовим, прекрасним. Тобто воно, вона, вони – є бажаними. Інакше кажучи, якщо як нерви вимкнути у нас відчуття закладеного прекрасного, тоді проблем не буде. Або чи повиздихаємо ми від відсутності самої потреби у копіюванні, дублюванні самозбереженні. Бо інакше у чому сенс нашого існування, як людей розумних.
Бо одиноку людину чи то жінку чи то хлопця-чоловіка що не цікавиться тим і відповідно не парується, називають – ненормальними. Тобто бажати і милуватися бажаним це етика і відсутність того виходить теж – відсутність етики. Бо ж людина без потреби не є етично поганою. Вона ж виконує етичні норми, та взагалі ігнорує прекрасне. Тому вона і не погана. Людина, без бажання.
Чи суть етики полягає у вмінні розуміти кордони потреби, коли природа, часто помилково сприймає стрес як сигнал до подовження роду, тобто самозбереження у іншій подібній копії. Хоча та сама природа змушує часом жінку віддавати перевагу сильнішому і під час нахабнішому чоловікові, бо за потреби він ніби зможе забезпечити і захистити від інших сторонніх зазіхань її потомство. Чи варто винити саме жінку у тому що вона є витребуваною у деяких ситуаціях життя, що може помилково спровокувати самця на напад з метою самозадоволення.