Коли ступа землею ніч
Ходою тихою, мов кішка,
Й окреслить місяця усмішка
Їй ебонітове чоло,
Зірковим сріблом навсібіч
Іскрить околами манішка,
Коштовностей впаде лиш трішки
У сутінок підспудне тло.
За кроком крок в клубах туману.
З долонь крізь пальці сиплють сни.
Вслід серенаду цвіркуни
Присвячують її величчю
З росявих поростей бур’яну
Сцен, безугавні вістуни
П’янкого часу – лиш вдихни,
Вчуй її подих на обличчі
Коли землею ніч ступа,
І обрію межа зникає.
Тягар з душі її знімає
Щедрот наповнена рука.
Спадає тільки шкарлупа.
І місяця усмішка сяє…