Невже нарешті зміг змиритись ,
Що розійшлись наші шляхи ?
Пригадую, як довго не міг жити ,
Сказали, в тебе інший є.
Невже даром роки прожиті ?
В яких присутня була тільки ти ,
Всі скажуть доля вчить любити ,
А я упевнено скажу, все навпаки.
Черствієм ,тай з часом стаємо холодні ,
І почуття вмирають в ямі із пітьми ,
Хтось виживає в цій безодні ,
А хтось вмирає раз і назавжди.
Стараємось і лізем вверг по стінах ,
З надією що десь там є кінець ,
Ми падаєм і якби не хотілось ,
Спасіння вже, не віднайдем ,
Тому примушені в цій ямі гнити ,
Кричати , бити з злості кулаки ,
Той хто кохав, перечений навіки ,
Пізнати гіркість болі і журби ,
Так я кохав! І ти мені, оголосила вирок ,
Коли із іншим щастя своє віднайшла ,
Чи радий? Звісно, тільки питання ,
А як же я , навіщо взяла і із ним пішла ?
Всі скажуть ,доля вчить, любити ,
А я із досвіду скажу все навпаки ,
Той хто кохав й не був коханий ,
Приречений залишитись в пітьмі .
І я не зміг, усе-таки змиритись ,
Що розійшлись наші шляхи ,
Пригадую як довго не міг жити ,
Тай не можливо це, без тебе зрозумій .
ID:
729718
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.04.2017 06:02:45
© дата внесення змiн: 21.04.2017 06:02:45
автор: moon_in_the_dark
Вкажіть причину вашої скарги
|
