Кричали "Реформи!",
міняючи форму,
а душу змінити забули...
Короткі гудки в глибині телефону -
то землю розділи й роззули.
Кричали: "За зміни" і били ся в груди,
"За рідну порву Україну!".
На ділі ж то кожен - в своїй халабуді
Щовижчі змуровує стіни.
Мій дім - то мій замок,
життя моє - сховок. Все інше:
не знати! Забути!
Бо ж гірко і боляче, всюди всі хочуть
роздіти тебе і роззути.
Та ти не здавайся. Ридала ж ти кров'ю
Вже тисячу й тисячу років.
Можливо, колись ти ще звикнеш до цього
й до вічних віддалених кроків.
