курочок таких сусідка завела –
не таких, що товсті, нудні та поважні,
а маленьких. пурхають, мов метелики,
а коли ще зовсім малими були,
то любили пролазити під парканом
до мене в двір, бо тут краса: травичка,
тінь, мов туман зелений під горіхом,
і квіти перед хатою цвітуть;
ото вони й гулялися, додому не хотіли,
та ще й не знали як, бо з цього боку
земля в нас вища, й того перелазу
не видно під парканом. я їх пожаліла,
та прокопала глибше, щоб могли
туди й назад без дозволу ходити.
сусідка ж, як побачила, сварилася на мене,
мовляв, роблю їй непоправну шкоду
та все її даремно непокою,
та все лиш клопіт, безлад та безчинство
творю заради неї, бо дурна
і гарна, і закохана, й нестямна
і навіть божевільна.
наталко, наталко!
а можна, вони в мене поживуть?
вона сказала, не можна,
але й не прийшла –
мусила сама виганяти