Я задихаюсь, як той вільний птах у клітці,
Моя свобода, по чучуть мене вбиває.
Біжу вперед,а ніби топчуся на місці,
Падаю в низ, а думала взлітаю.
Я задихаюсь, мене світ давно вбиває,
Мов чорний дим, усе поглинув навкруги.
І все зникає, тихо з пам'яті зникає,
І не дає дойти до самої мети.
Я думала, сповна вже заплатила,
За помилки,що несвідомою була.
Я думала, що полум'ям горіла,
А то була помилка, лиш іскра.
Я задихаюсь, навкруги тут стільки бруду,
Між небом і землею йде війна,
І я не знаю, ким я стану, ким я буду,
Чи змінить мої погляди вона?
Цей світ прогнив, а я так вірила в хороше,
Все котиться у прірву без вагань.
Я ніби десь тягар у серці ношу,
Та ти не потребуєш цих зізнань.
Я задихаюсь, я давно себе вбиваю,
Хай вітер витре сльози із очей.
Іду вперед, і вже назад не повертаю,
Залишу спогад, тисячі ночей.
Тисячі свіч, запалить небо серед ночі,
І я згадаю, свої тисячі ночей.
Можливо навіть плакатимуть очі,
Та я згубила ключ від тих дверей.
Я задихаюсь, мене світ давно вбиває,
І за спиною залишаються мости,
Вони палають, у вогні давно палають,
Я більше не повернуся туди......
НАДІЯ КИШЕНЯ 05.06.2017.
Надю.... Не спіши.... Трохи помордуйся...За одного битого двох небитих...Колючка---От мені молодому і гарному цікавабуде з такою??? Змініть псевдонім на троянда... або Ластівка... Життя прекрасне попереду... Надія взагалі не помирає...
ЦЕЙ БІЛИЙ СВІТ ПРЕКРАСНИЙ!!!ВІН СТВОРЕНИЙ ТВОРЦЕМ ЩОБ ЖИТИ І ТВОРИТИ ЙОГО СВОЇМИ РУКАМИ. А ЦАРІ І БОЖКИ, ЙОГО ЗНИЩУЮТЬ. І НАС ІЗ ВАМИ ЗА СВОЮ НАЖИВУ РОБЛЯТЬ РАБАМИ.
Є у цьому світі і добре і погане....
Я вмію радіти життю, і найменшим дрібницям..,
Але бачу що поганого стає дедалі більше....І здається, що цей процес не зворотній....
Дякую
... і все ЗНИКАЄ...ЩЕЗАЄ...Прочитавши вірш, згадала про свої троянди, вони розквітли, вони такі гарні, особливо вранці, коли крапельки роси сяють діамантами на ніжних пелюстках, - Як цей світ може вбивати? Він прекрасний!!!