Біла лілея так солодко пахне
І вечір жадібно запах той п'є.
Літнього дня в верболози тінь шасне,
А вслід зозуленька враз закує.
Легко і дзвінко літа нарахує
І полетить до чужого гнізда.
Лагідний вітер чомусь вередує,
Ехо вечірнього дзвону здаля
Якось збентежено плач розливає,
Тишу собою заповнює вщент,
А річка сонечко ніжно вмиває
Клекіт журавки — чудовий акцент.
Стишений плескіт брижів прибережних,
Обрис дерев у вечерній імлі...
Легінь в піснях своїх ніжних й бентежних
Осені згадує дні золоті.
Дівчинку юну він стрів так нежданно,
Крається серце — шкода не збулось.
Ой, як скучаю, любесенька Ганно,
Пам'яті серце — в нім все збереглось.
А тільки все — це здивований погляд,
Хвостик волосся метнувсь по плечам.
Ніжно всміхнулася хлопчику поряд...
Ей, незнайомцю, потрібно що Вам?