Двоє в човні, не рахуючи собаки. Бо її не було) …з ненаписаного щоденника. 4
Миле діло - потрапити між двох стихій. Між двох розлючених стихій. Знизу підкидає човна і намагається зламати весла сердита і наїжачена хвилями широка як ніде досі ріка. Зверху регоче і наздоганяє нашого човника гроза... Десь там високо в чорних хамарах блискавиці тримають наготові повнісінькі бездонні відра води.
Вітер гне тужливі старі липи і тополі на стрімких і високих берегах, гілки відламуються, падають у воду... Крізь товщу хвиль проглядаються камені, повз які ми проносимося, не задумуючись, налягаючи на весла, намагаючись утекти від цього маленького кінця світу... З одного боку небо ще світле - туди!... туди! - летимо як летючі риби... З іншого боку розповзається чорнильна темрява... Утекти нам не вдасться - це вже зрозуміло. Хвилі стають сталевого відтінку і десь там - серед довгих пасом темно-зелених водоростів за бортом мені вже ввижаються насмішкуваті обличчя потопельників, роздуті від води блакитні пальці.Деякі все ще міцно стискають уже непотрібні весла... Мерці намагаються ухопити наш човник за кіль... Проковтнути наші душі, а потім подзвонити з наших мобільніх згорьованим родичам... Хижі риби, які апетитно відкушують підводним людям на дні кінчики носів, цілуючи холодними рибячими губами застиглі очні яблука... Нагорі чути тріск розірваної шматини - урвалася чорна хмара, луснула, і - полило...
Сидимо на березі в човні. Накриті тентом. Тент протікає. Берег
високий, крутий - ось -ось човника змиє разом з нами в чорну грозу і річку. Краплі лупасять по імпровізованому даху. Вода затікає у щілини. На дні човна вже калюжа... Кінця-краю не видно цій карі небесній. Що робити?
А я скажу - що) Їсти згущене молоко)) Просто з пачечки, по черзі присмоктуючись до солодкого отвору. Що може бути прекраснішим у мокрій загрозливій безвиході, ніж майже повна пачка згущеного молока?) Авторитетно заявляю - НІЧО!!!
(там згущене молоко)))
