Літо... Не тепло...
Душа огорнута у роздуми.
Роздуми й ніч.
На тлі неба крізь зорі я рину у спогади давні...
Я відповідь дати боюсь йому чи собі?
Не знаю...
Так морозно й тепло водночас.
Гул машин і очі,
На шкірі мільйони мурашок -
Страшно...
Я давно не належу собі. А кому?
Думаю... Всерівно уже не засну.
Спопеляю очима не мій телефон
І нестерпно чекаю дзвінка.
Як погасити страшенний вогонь,
Від якого згоряє душа?
Всерівно... Хай буде так.
Хай не дзвонить, не пише два дня.
Я витерплю, я переживу.
Всерівно вже нікому не скажу "ЛЮБЛЮ"...
2017 р.
