(Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні… Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)Голоси українських дівчат:(співають)
"З вечора тривожного аж до ранку
вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина… вишивала –
у сорочку білую душу вклала.
Та чорная ниточка - розставання,
а червона ниточка - то кохання.
Та чорная ниточка часто рвалась,
а червона ниточка легко слалась.
Піду я в неділеньку на гулянку,
подарую милому вишиванку…
Сердься, мій соколику, чи не сердься -
будеш ти носить її коло серця!"Голос Білої Троянди Щастя(притомніючи):
- Болить мені і досі та співанка…
Хор далеких голосів:
- Бо то судьба твоя - не вишиванка!..
Голос Білої Троянди Щастя:
- Межи своїх була я рукоділля…
… Аж на Петра, коли прийшла неділя,
приїхав гетьман, щойно із походу, -
мені намисто дарував на вроду -
а я… молилась Богу на світанку
і на дорогу слала вишиванку:
"Ой дорого-доріженько,
на пороги-воріженьки
ти стелись, сорочко біла,
та все милому до тіла,
аби шабля не рубала,
аби куля не займала,
аби стужа і пожежа
кості не ламала.
Ой стелися,вишиванко,
стелися,не гайся!
Доки стане… та й до ґанку,
додому вертайся!"Далекий голос:
- То й що, Настуню, легко нитка слалась?
Голос Білої Троянди Щастя:
- Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…
Далекі голоси:
- Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
- В святу неділю, на Петрівку – шила…
- Ще й на дорогу слала вишиванку…
Голос Білої Троянди Щастя:
- … На крилах ібіс виніс бусурманку…
Хор далеких голосів:
- Лелеча доле, де твоя співанка?..
Голос Білої Троянди Щастя:
- На Чорне море впала вишиванка!
Хор Далеких голосів:
- Як Чорне море стала вишиванка!
Голос Білої Троянди Щастя:
- Бо й справді, вишивала бусурманка…
Хор далеких голосів:
- Ой море, море - як недоля, чорне…
Душа лелеча, хто тебе пригорне?
Ой море, море - як кривава рана…
Душа лелеча - вічна роксолана!
Ой море, море - сиве, як той ранок…
Лелеча доля - доля бусурманок!
Голос Білої Троянди Щастя:
- Лелеча доля - то тяжка розплата…
Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?
Хор далеких голосів(танучи в небі):
- … На згарище йому не вороття…
Голос Білої Троянди Щастя(навздогін):
- … Осман і син - тепер моє життя!..
Хор далеких голосів(напівчутно, з висоти піднебесся):
- … Ти ради них покинеш Україну!..
Голос Білої Троянди Щастя(силуючись злетіти навздогін):
-… А що для жінки вище за дитину!!!
(про себе наспівуючи):
- А-а, а-а… котки два,
шарі-бурі обидва…
Один пішов на миші,
другий люлю колише…
А ти, коте бурий,
пряди срібні шнури…
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен…
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен…
(Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…)
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)
Бере за душу доля українок: й тодішніх, і теперішніх також, хоч і живем у вільній Україні, та все ж невільні ми, нівільні теж,..на жаль... А ще так хочеться, щоб сонечко нам грало, і щоб дівчата про любов співали