Голубі світанки понад Пслом,
Звабна таємничість небокраю…
Налягаймо, друже, на весло,
Юність незабутню пошукаєм.
Запитаєм, де вона живе
У пташини, в сонечка, у вітру,
Човник заворожено пливе,
Мов зібрався аж до краю світу.
І хлюпоче хвиля в береги,
Розповісти, певно, хвиля хоче:
Молодість – у повенях снаги,
У очах закоханих дівочих,
У обіймах найсолодших мрій,
У стежках, що слались перед нами…
Тож пливи, хоч і за сім морів,
А вона – услід за журавлями.
Ухопить жар-птицю за крило –
Скільки цих щасливців є на світі?
Сталось те, що статися змогло,
Що зумів зустріти і відкрити.
Сіль своїх доріг передамо
Юності, що внуками воскресла.
То куди ж ми, друже пливемо?
Припливли – давай сушити весла.
Ланочко, Ви праві.Наміряєшся чогось досягнути, думаєш - ось прийде час... А він то минає безповоротно.Але дарма, будемо триматись і кохати.Дякую,що зайшли, радий Вас чути.Успіхів!