Під сонцем гріюся в сто ват
Й дивлюся в штукатурне небо.
На вулиці гримить парад,
А я лежу, як та амеба,
Та згадую батьків своїх,
Які трудилися завзято,
Як з мамою мелясу їв,
Як на війні загинув тато.
І думаю: навіщо це,
Кому потрібне і для чого?
Як пам’ять хай про них живе
У покоління молодого?
Парад навіщо? Йде війна
У брязканні тупим залізом,
Вшануйте краще імена
Та закарбуйте правим ділом.
А силу нашу на війні
Всім демонструйте, ляльководи!
Не доведеться вам тоді
Мутити зверхньо чисту воду.
Гасю я сонце у сто ват,
Мерщій жену з думок халепу…
Привиклий ще гуде парад,
Я мимо йду… Кому це треба…