Ми спалили десятки селищ,
Ми любились на попелищах,
Грабували еллінський берег,
Ще не знаючи про опришків.
І хиталися дні й вертепи,
Над курганами пломеніло,
Сни стискались в жаркому степу,
В час затемнень виходили з тіла.
Бралось шрамом спітніле тіло,
Цілувалася дикість з духом,
Ніч під нами майбутнім тремтіла,
Пригинаючи кінські вуха.
Ми не відали про повстанців,
Сині води і жовті води,
Не вважаючи за поганських
Богів крові і насолоди.
Ми були, ми будемо неститись
Від нащадків своїх ліворуч,
Не тому, що були безчесні,
А тому, що із серцем поруч.
І жалкі увірвуться списи
У розм'яклий наспів культури,
Щоб прохромити його ницість
Гострим випадом авантюри.