Не знала, що так тебе багато було в моєму житті,
Що при поганій погоді завжди зустрічала на краєчку цієї вулиці
Не помічала, як давно не вже не бувала на самоті,
Хоч від твого гримання дверми сипалися стіни.
Знаю вже про свої помилки.
Так, я вчуся, але бракує лише твоєї уваги.
Знаю, що ти не можеш, та прости,
Підсвідомо хочу побачити твоєї усмішки.
Якби ж знала, що часу в нас буде так мало,
Що з кожним днем тяжітимуть слова,
Що все, що я зможу - лише чекати
Чого? Сама не розуміючи докінця.
Боже, це жарт? Це ж смішно, такого не могло статись в житті,
Не вже привязалась, забувши про свої принципи.
До чорта все, дайте можливість зустрітись
У Віденській кав'ярні, тут на розі.