Всі мої вірші – частка гри:
Вночі мордують заморочки,
Із букв старанно зшиті шви
Єднають неслухи-рядочки.
Думки – що зграя вороння!
Їх круговерть – психічний вивих.
Фінал нервового спання
Народжує віршовий вибух.
Та ямбом приспана душа
Оклигати сама не в змозі, –
Знов притьмом вибрана стезя
Жонглює словом на порозі.
Гра затягнулася, в пітьмі
Слова біснуються, мов хворі…
Навіщо цей тягар мені?
Пора згортати гру… Доволі!
