Нитка з Голкою, сестриці,
Шили сукню Ангелінці.
Виник спір у них такий:
Хто в тім ділі головний?
— Ти, без мене,— каже Голка,—
Не ступила б навіть й кроку.
Нитка сльози витирає,
Що відповісти — не знає,
Геть від Голки відійшла:
— Ну і ший тоді сама!
Ножиці на дві частини
Поділили їм тканину
І тепер, хоч і малий,
Кожна має клаптик свій;
Та якісь незграбні кроки
І у Нитки, і у Голки.
У дні тягнуться хвилинки...
Все ж, без сукні Ангелінка.
Знов у сльози наша Нитка,
До сестри підбігла швидко,
Її міцно обняла:
— Знаєш, ти була права!
Каже Голка:
— Що ти! Що ти!
Ну ж бо, рідна, — до роботи!
Я ж, без тебе, — каже Голка,—
Не ступила навіть й кроку.
Обнялись і, за годинку,
В новій сукні Ангелінка!
От і ми з тобою, друже,
Висновок зробити можем:
Те, що маєш не руйнуй,
Дружбу, понад все цінуй!