Чарівна осене, тебе завжди питають,
Де коханий чи кохана блукають?
А я тебе візьму і запитаю,
А ти сама кохання маєш?
Що ти щороку відчуваєш,
Як хтось вірші тобі читає,
Твої дерева обіймає,
Ти ж цього, може, не бажаєш?!
Може, це все лише для нього,
Когось окремого, чужого,
Що він тебе не помічає,
Бо лиш за весною зітхає …
А може ти так довго зиму не пускаєш,
Бо так його з останніх сил гукаєш,
Плачеш дощами, грозами ридаєш,
Де ж він літає ... Ти ж так його чекаєш! …
Південний вітер. Мабуть, так він зветься,
Він може й хоче, та йому це не вдається,
Він раптом всупереч законам всім природи,
Летить до тебе і долає перешкоди …
Спочатку він з тобою грається, танцює,
Любується тобою, такою чарівною,
А потім майже голу він довго обіймає,
Тепло усе втрачає і … вмирає …
* або Історія з людського життя
дякую
сумна історія ''з людського життя''.Гарний вірш!!! 
