А мені б хоч краплину світла зачерпнути в свої долоні,
Я розвішу його на вікнах, наче сонячні ліхтарі,
Сірі хмари закрили небо і дощами по підвіконнях
Умивають сльозами землю у холодній осінній млі.
А мені б хоч на мить торкнутись за промоклий краєчок хмарки,
Натрусити із неба вати, тишком-нишком, мов жартома,
Щоб засмучені силуети не блукали, немов примари,
І щоб хтось підказав тихенько, що усе в житті – не дарма.
А мені б попросити трохи віри й мудрості в Соломона,
Щоб навчив розрізняти правду, не робити більш помилок,
І щоб серце так не боліло, і не мокло від сліз солоних,
Під деревами листопаду, між зів’ялих отих зірок.
А мені хоч би на хвилинку зазирнуть за ворота раю,
Де стоїть все небесне військо і Михайло-архістратиг,
Подивлюсь у холодне небо – і бажання всі загадаю,
Поки тихо летить над містом інкрустований білий сніг.