́Навпочіпки, тихо, пошепки
вночі прокрастись в твій сон,
хотілось побачити б посмішку,
і музику легку на фон...
Хотілось тебе б доторкнутися,
до рук, до волосся, плечей,
тендітно до стану горнутися,
дивитись в безодню очей...
Беззвучно тобі посміхатися,
ні слова, лишень стук сердець,
кохати, не просто кохатися,
і вірити - старт, не кінець...
Чекати на ранок, хоч з острахом,
ця ніч - нескінченна для нас,
тремтіти від кожного подиху,
ввійти в почуттів резонанс...
І бути як дівчинка-дівчинка,
віддатись цілком у полон,
хвилини разом будуть лічені,
та вражень з них буде мільйон...
Створили б на двох власну казку,
наш космос чи наш мікросвіт,
шкода, що все це зникне зранку,
а поки тихіш, місто спить...