Стара, стара казка укладена мною в рими
ГОЛИЙ КОРОЛЬ
Десь жив у царстві тридев'ятім
король сатрап і самодур.
Купався в розкошах і златі.
Все в короля було - ажур!
Довкола нього чемна свита,
усі куми, усі рідня.
Простому люду знакомите
було це шобло короля.
Один з казни украв мільйони,
за те йому почот й хвала!
А інший плюнув на закони
й останнє в хлопа відбира.
А що король? Король в палатах,
до нього доступу нема.
"Все добре, - каже знать пихата
від тебе кращого нема!"
У три погибелі лакузи
хилились королю до ніг.
Хвальки і підлі боягузи
з душею чорною, як гріх.
Король любив слова облесні,
вони йому, немов бальзам.
Кому потрібні люди чесні...
Навіщо правда королям.
Що було в нашій казці далі?
Три шахраї в палац прийшли.
Їм дав король чини й медалі,
а, може, дав ще ордени...
Вони сказали: "Наш премудрий,
ми маєм дивную парчу.
Її побачить лише мудрий
і не дано це дураку.
Парчу привезли ми зі Львова,
пошиємо костюм тобі."
Король прицмокнув " пречудово,
в парчі відтінки голубі!"
"О, мудрий, мудрий в нас правитель, -
сказали биті шахраї.
Костюм вже завтра буде зшитий,
побачиш, хто дурний тоді."
На другий день король голенький
закликав свиту всю свою...
"Я зараз взнаю, хто дурненький,
про вас дізнаюсь правду всю!"
"Яка краса! Які узори! -
хвальки хвалили сю парчу.
І квіти тут, і дивні зорі,
І личить колір королю!"
Пішов в народ державець голий.
питав в людей: костюм мій як?
Юрба кричала: "Пречудовий!"
Хто ж визнає, що він дурак.
І лиш дитина всім сказала:
"Який смішний голий король!"
І враз юрба зареготала:
"А й правда голий! Гола голь!"
Пройшли роки, дощі і зими,
а казка й нині не стара.
То ж прочитайте мої рими
про самодура короля.