Усі казки починаються із: «Колись давно…», «Якось в одному королівстві…», «Жили-були…»...
Але ця казочка – особлива, адже вона відбувається у наш час. Час, в якому ми з вами живемо і діємо, відповідно до того, як вважаємо за потрібне. Чи задумувалися Ви, дорогі мої читачики, що героями цієї казки так само можете бути і Ви? Що ж…
Дім. Всього три літери у цьому коротенькому слові…Але ж які бажані ці три літери. Часто можна мати будинок, який має всі ознаки дому: в ньому є стіни, дах, вікна, а ще – кіт, який муркоче на підвіконні. Але якщо не вистачає всього однієї,-надважливої!- складової (а якої саме, Ви самі зрозумієте наприкінці казки), то відчуття Дому у Вас, на жаль, не буде. Ви навіть не уявляєте скільки вже дорослих людей, які самі можуть створити справжній Дім, зневірюються і перестають його шукати, перестають його творити, погоджуючись всього-на-всього на оболонку: стіни, дах, вікна, і в кращому випадку на відданого кота, що муркоче на підвіконні. А скільки є таких, хто не має і цього… Але є й ті, хто не здається… Про одного такого і піде мова далі…
Мандрик ріс сором’язливим і дуже чутливим. Він був дуже добрим і співчутливим. Він вважав, що живе у Найщасливішому Домі на Світі, бо поряд були його батьки, яких він любив усім своїм серцем. Коли Мандрик став підростати він багато мріяв і дуже хотів досягти своїх мрій. Але сім’я Мандрика мала на нього свої плани. Його батьки, не змігши здійснити своїх власних мрій, захотіли прожити ще одне життя, за рахунок Мандрика. Вони не хотіли і чути про те, що в нього, Мандрика, є свої мрії, які б він дуже хотів здійснити. А як Ви думаєте, що потрібно для того, щоб здійснити свої мрії? Чарівна паличка? Так, вона могла би допомогти, от тільки великої радості від здійснення бажаного ви б не отримали, - надто легко воно б вам дісталося і це принесло би навіть деяке розчарування. Наполегливість? Так, безперечно. Малесенькі щоденні кроки до мрії неодмінно приведуть Вас до неї. Але чи вистачить у Вас сили робити ці кроки, якщо у Вас ніхто не вірить?…
Мандрик дуже хотів, щоб його улюблені заняття приносили радість. Але все, що він любив робити його батьки не сильно й схвалювали. Вони вважали це не важливим. Спочатку Мандрик думав, що вони просто ще не розібралися що до чого. Але з часом батьки все різкіше і негативніше відгукувалися про те, чим займався Мандрик. Натомість вони безперестанку стверджували, що насправді важливо у його житті. Мандрик почувався геть самотнім. Окрім того, що він і сам не був впевнений у своїх силах, його мама і тато не вірили в нього…Хоча на словах говорили протилежне. А старший брат Мандрика постійно насміхався над ним...
І настав жахливий день - день, коли Мандрик відмовився від своїх мрій, адже не хотів розчаровувати «неправильними» мріями свою сім’ю. Дім, який він вважав Найщасливішим Домом у Світі перетворився на задушливу в’язницю. Мандрик дуже страждав, він намагався здійснити батьківські мрії, але не міг, бо мрію можна здійснити тільки тоді, коли вона Твоя власна, а не нав’язана кимось, навіть тим, кого Ти дуже-дуже любиш. Мандрик почувався дуже винним перед батьками. Але час від часу, потайки, навіть іноді від самого себе, він згадував про свої мрії і тихо плакав, забившись у куточок своєї кімнати…
Роки йшли і Мандрик став дорослим. От уже він створив сім’ю і оселився вже в новому (не батьківському) домі. Але пам’ятаєте, що є щось надважливе, без чого у Вас ніколи не з’явиться відчуття Дому. Так от, в новому домі Мандрика цього чогось надважливого, на жаль, не було. І коли Мандрик це зрозумів, він гірко заплакав, взяв своє нещодавно народжене дитинча і пішов із ним світ за очі шукати свій справжній Дім. Мандрику було дуже страшно, хоча він був і дорослим. Він боявся, що втратив надто багато часу і тепер всі стежки до його Дому заметені пилом забуття… Але якось Мандрик зупинився і сказав сам собі: «Хай я ніколи не знайду Свого Дому, але я принаймні знатиму, що робив усе, щоб його знайти. В мене ніколи не вірили, але я хочу вірити в нього – в свій Дім! Він почує мене і обов’язково знайдеться!» Мандрик обійняв своє малятко міцніше і рушив знову у дорогу. Часом йому було дуже холодно, часом його мучив голод і відчуття спраги, але він щоразу знаходив їжу і воду для себе і для свого дитинчатка, яке росло і зігрівало своєю безмежною любов’ю самотнього Мандрика. Якось, коли втома і розчарування зовсім здолали Мандрика, він сів на зів’ялу траву і сумно подивився у небо. Зорі сяяли там і, здавалося, почувалися у Небі так затишно… А потім він подивився в допитливі, сповнені любові очі свого малятка і раптом захоплено промовив: «То ось, де Мій Дім… Він весь час був у Твоїх очах наповнених любов’ю до мене…»
То що ж то за безцінна складова для відчуття Дому, здогадалися? Так, це – Любов. Там, де Любов, там і Дім, пам’ятайте про це, малята. І Той, хто по-справжньому Вас любить завжди віритиме у Вас і підтримає...Можливо, комусь із Вас пощастило мати такий Дім, наповнений любов’ю, вже зараз. А якщо ні, тоді ростіть, ставайте дорослими і шукайте Його, як Мандрик! Здійснюйте Ваші власні мрії! І Ваш Дім почує Вас і обов’язково знайдеться!
(Альона Хомко, 2017 р.)
ID:
768058
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.12.2017 18:53:59
© дата внесення змiн: 28.08.2019 23:53:23
автор: Альона Хомко
Вкажіть причину вашої скарги
|
спасибі)
