***
І знов зима. Ці білі хуртовини
Несуть з собою спомин давніх снів,
Несуть одвічне відчуття провини
За щось утрачене у сутолоці днів.
І ти спиняєшся, вслухаєшся у вітер,
Силкуєшся розгледіти в пітьмі
Якісь неясні тіні, силуети звідти,
Якісь забуті звуки, погляди німі.
І все здається, що вже зовсім скоро
Ти переступиш невловиму грань
Своїх вагань, своїх невиболених болей,
Своїх невтолених, прихованих бажань.
І так захочеться на мить вернутись
В чиїсь думки, в чиїсь давно минулі сни,
Із кимсь від щастя раптом захлинутись,
Комусь всміхнутись посеред весни.
…Ці хурделиці знову воскресили
Давно пригаслі й вмерлі почуття.
…Скажи мені, де взяти нині сили
Зустріти зи́му власного життя?
***