Казко ти моя ...
Для них зупинилася мить, наче часом їх викинуло на грань між «вчора» і «завтра». Вона зробила крок до нього із забуття юності, спростовуючи його минулі сни, заповнила серце до краю радістю. Торкнулася щокою його плеча. Найдорожчим у світі здався йому цей крок. Різноголосе місто перестало для них звучати. Було їх двоє сьогодні: він і вона.
Срібний промінь простягнувся від відкритого вікна до її обличчя. Вона спала, по - дитячому посміхаючись, після всіх тривог й страждань.Він довго дивився на неї у тиші літньої ночі. Терпкий аромат квітів змішувався з запахом моря, кружляв йому голову ... Не було сну, навіть тихий шелест хвиль на віддалі не міг приспати своєю монотонністю. Боявся її потривожити. Те, що відбувається здавалося йому якоюсь дивовижною фантазією, але рівне її подання стверджувало: цей день - початок іншої сторінки життя. Догорала свічка на столі. Кидала тіні, спалахуючи, згасала. На столику лежала книга. Відкрив навмання. «Казка про Щастя!» - свідчила назва. Усміхнувся своїм думкам, знову погляд перевів на свою сплячу красуню ...
- Казко ти моя ... Як довго ти нею була! Як все просто в цьому житті, як складно. Як можливо торкнутися тебе зараз, як важко було тебе знайти ... знову. Шукаємо ми синього птаха в невідомих далях - щастя. Виявляється - було воно так близько ...
Блідло небо на сході в передчутті швидкого світанку. Вона раптом відкрила очі:
- Ти мені снишся? - почув тихий її голос.
- Ні, моя радість, твої тривоги пішли під вчора ... Але вже настало завтра. Світанок. Прокидайся, зараз сонце вийде з вод морських. Чи не пропустимо це чудо?
Пустельним був берег, тихо шепотіли для них ранкові хвилі:
-Щастя вам, щастя ... Ви дописали сюжет своєї казки. Тепер залишилося вам проста дія: жити в ньому довго - довго.
