Слова не миті, їм летіти
Роки потрібно до тих душ
Що, просто, обирають жити
Посеред до колін калюж
Назвавши те багно морями
Вдихають в себе тінь себе
А треба бути всього нами
І жити тут, а не там десь.
Ми всі не хочемо чекати
А головне здаєм на брухт
Кохати? Нащо нам кохати
Коли нам важливіший рух
На слух сприймаємо образи
На зір не сприйнятих емоцій
І донедавна рідній фрази
Стають фундаментом промоцій
Не більше... Фальші забагато
І досить мрій, що не збулись
Ми відкладаємо кохати
Десь там на потім, на колись
Дивись, що буде далі, нерозумне
Життя не можем обманути
Коли по-справжньому нам сумно
Ми можемо торкнутись суті
І бути справжніми на мить
І най болить, болить до ранку
Світанок сяйвом заіскрить
І вже не буде видно ранки
Слабкої ланки популізм
Про те, що інше неможливе
На максимум мінімалізм
На мінімум бажання дива
Ми сиві згадувати будем
Помилку кожну в наших "ми"
Та нині б'єм себе у груди
А у душі одні піски
І цей пісок зсипає вниз
Минає час і лопне скло
І не хапайся за карниз
Коли лиш плінтус твоє тло...
На зло нікчемним та неправим
Нікчемно гни неправоту
Ці люди звичні вже до страви
З брехні в приправі "я живу"
Поки ще істина жива
Я буду вірити у неї
Поки ще шанс є на дива
Аж до кінця моєї "реї"...
