Птаха знову злетить
Маски на карнавалі життя. Шик і нікчемність. Убивчий обман. Занурилися ми в раковини свого захисту. У пустельну свою самотність. Рятували Душі свої від круговерті цинізму, коли серце рвалося на частини, зашивалися грубими суворими нитками правди життя, і потім ще довго кривавили ті шви. Що рятувало? Слово ... Світлі образи народжувалися, та виходу не мали. Не можна було випустити їх на свободу, заморожену байдужістю ближніх. Від абсурду аж голова йшла обертом, і темніло в очах від безвиході. А біль ... стискала думка, як пружину до критичної точки. А потім скинути треба було мішуру цього балу абсурду в багаття очищення, і дивитися, як горять у вогні ці маски, ці версії, ці сюжетні лінії лукавства. Скургужувалися мої плечі, і погляд ставав сумним. Пили ми з тобою цю чашу гіркотну, кожен свою. Бо ніхто не може пройти цей шлях пізнього прозріння, окрім самого себе. І все ж довелося витримати цей спектакль життя з помилковими акторами. Жахнутися цього, і змогти здолати це випробування, долею твоєю тобі ж уготоване. Бо знали ми: все проходить. Вгамується це сум'яття. Осяде пил, прозріє око, і це замкнене коло розірветься. А душа твоя - птаха знову злетить.
