настане день і ти створиш паперового ідола,
шкіра тонка витримає натиск,
розчулиться тонкими порізами і зацвіте.
ніде тобі місця нема
і тебе не схопити за комір у жоднім із місць.
олівцем виводиш контури тіні,
очі псевдоєдині за ширмою волосся жінки,
яку так незграбно любив.
день номер вісім
межею у списках "ще трохи і мертвих".
ти надто відвертий для світу
покинутих і святих.
лихо залатане спогадом вічності,
річкою падаєш в море розхитаних снів
і без слів не готуєш свій кавовий розчин.
я від тиші твоєї руйнуюсь на скельця,
на сотні шматочків,
що складуться невдовзі в обличчя,
якому молитись без сил...