Розмисли
Довгий шлях народження думки на папері. Раптом, зачепить щось увагу твою: слово, погляд чийсь, шум дощу, шелест листя, залишиться в свідомості. Там живуть образи до тієї пори, коли дозріє власне до цього ставлення чи почуття, навіяні ними. Тоді ця тема не дає спокою, а свідомість знову і знову повертається до цих образів. Плекає їх в душі твоїй, виношує в серці, чекає часу, коли готовий ти сказати світу ... слова свої про те, що турбує, не дає ні сну, ні спокою. Тремтить Душа від невирішеності накопичених відчуттів, поки не візьмеш перо в руки. І тоді, в хвилині забуття, народжуються поетичні рядки - візерунок з марева штрихів, півтонів, звуків твоїх почуттів. Довгоочікуване дитя народжується у творчих муках і радує: ти зміг сказати ці слова людям ... Чим вони стануть для них? Колисковою до сну, зізнанням довгоочікуваним коханій своїй, гіркотою одкровення або «дієсловом, яке спалить серце», яке вселяє впевненість і навіть підніме тебе на рішення, допоможе зробити вибір. Слово ... Величезну силу має. І так хочеться, щоб творчим було воно. В ім'я ... Якщо енергію своєї Душі вкладає автор в своє дітище, повертається вона новим Натхненням. Нескінченність замкнутого кола ... від завершення одного сюжету до народження нового. Може бути й так, що комусь ці слова будуть допомагати жити і бачити цей світ не чорно - білим? Тоді все не дарма.
Що є мовчання? Золото воно? Ні, - вирок, безвихідь, глухий кут. Куди ж іти, якщо нікуди, якщо втратив ти на час орієнтир життєвий? До слова йти, до пера, до своїх монологів, виплеснути їх на папір. Хіба можна змусити замовкнути Душу? Тоді пиши ... Прочитають, зрозуміють тебе. Тиша в навколо, зосередженість на своїх відчуттях. І хвиля з серця. Слова - це одягнені в літерні знаки твої думки. Потрясіння красою, болісний пошук рішень, або радість зустрічі з новим, невідомим тобі раніше ... Пишеш - осягаєш сам себе і світ навколо.
Зимовий візерунок на склі. Фантазії ... Раптом бачиш старовинний зал і маленького хлопчика на стільчику біля вікна. Що вінбачить там? Тільки тобі відомо. Зараз ти автор, що тобі побачиться, то і йому там, у вікні ... Твої думки линуть у нескінченні далі. Лежиш у високій траві, а над тобою синій небосхил. Може, це море? А білі хмари - чайки? Схилилися над тобою травинки - чийсь старезний ліс ... Образи, як міражі, але ти їх бачиш, розумієш. І пишуться рядки. Легко, на одному диханні. Думка квапить тебе все далі, далі ... Нічого не помічаєш і прагнеш слідом за нею, перебуваєш тоді поза часом, забувши мирське. Точка в кінці останнього рядка - висновок, закінчення сюжету, розв'язка дії або ... вирок. Три крапки - надія, відкритий фінал в завершенні доль, і тоді кожен твій читач - співавтор. Розбудив ти в ньому думки, розтормошив почуття, і не дозволив бути байдужим. Радість творчості ... Тепер це частина Душі ... Ділюся. Слова пропущені через сито сумнівів, через біль серця і щасливий його трепет ... Віддаю їх на суд ваш ...
ID:
774855
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.02.2018 09:56:31
© дата внесення змiн: 03.02.2018 09:56:31
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
