Так стоїть одиноко і сумно,
Десь на краю села хатина.
Там колись жоржини цвіли,
Тепер поросло все полином.
Колись там співали пісні,
Дітей і онуків ростили.
Розіхались всі у далекі краї,
Лиш згадку одну залишили.
Як мальви цвіли навесні,
І мати зустрівши всміхалась.
Як провожала в дорогу вона,
За вами у слід задивлялась.
І Бога молила, щоб Він вас зберіг,
Просила дітям і щастя і долю.
Чекала щоднини, плела оберіг,
Щоб всі повертались до дому.
Роз'їхались діти-лишилась сама,
Посивіли вже коси у неньки.
Опало вже листя, на порозі зима,
Навідують зрідка стареньку.
Приїзжайте додому скоріше,
Не баріться, бо не спините час.
Вертайтесь до рідної хати,
Де ще мати чекає на вас.
Поки ненька жива- пригорніться,
Поспішіть- звідки ваше коріння.
Бо як спізнитись ви на хвилинку,
Докоряти вам буде сумління.
Так стоїть одиноко і сумно,
Десь на краю села хатина.
В тій хатині чекає на вас,
Найдорожча вам й рідна людина.
Руслана Ліщинська-Солецька
4 лютого2018.
ruslana679@gmail.com