“Коростели свищут,
коростели...”
С.Есенин
То ніби вчора-спалахи беріз,
Річок здивовано-пригаслі очі,
І повен споминів Чумацький Віз,
І сум тайги в осінні ночі.
І ллється, заважаючи писати,
Тремтливе світло свічки на папір,
І ниють плечі, ноги ніби з вати,
І пахне сонцем, зварений в відрі “чифір”.
А хлопці марять про м’які постелі,
В яких не спали ще з весни.
І коростелі плачуть...коростелі...,
Нагонячи в палатки сни.
Пливуть тумани із ріки кудлаті,
І в білім мороці зникають береги...
То, напевно, берези в усім винуваті,
То, напевно, від них білий смуток тайги.
